Наша історія

Світильний газ

Газове освітлення у центрі Харкова

19 березня 1869 року Харківською Міською Думою був укладений контракт  з петербурзькою фірмою «Зандлер і Арман», на облаштування в м. Харкові газового освітлення. Підприємці так само мали право доставляти для освітлення газ приватним особам, казенним і суспільним установам за окрему платню.

Згідно з контрактом Міська Дума віддавала фірмі в концесію на 50 років право на облаштування та розвиток газового освітлення у Харкові, а після закінчення терміну всі права на власність поверталися Міській Думі.

Втім, згідно з тим же контрактом, керівництво міста мало змогу придбати газове устаткування і до закінчення наданого компанії терміну, але в усякому разі не раніше перших 35 років з дня укладення договору.

Фірма зобов'язана була встановити 1 тис. газових ліхтарів, світло кожного з яких повинно було дорівнювати світлу від 14 стеаринових свічок,  в тих вулицях і місцях, які указувалися Міською Думою за узгодженням з компанією. Це були центральні частини міста, де жила і працювала міська еліта.

На Мароховецькій набережній компанії було виділено місце для будівництва газового заводу, а у 1870 р. в Харкові було утворено Товариство «Газопостачання та Водопостачання», яке і повинне було  прийняти на себе вирішення питань газифікації міста і його водопостачання. 

Видання "Харківські відомості"

Проте, фірма не виконала свої зобов'язання перед Міською Думою та харків’янами, і у встановлений термін (8 жовтня 1871 року) Харків не був освітлений.

Проте, за 2 дні до католицького Різдва, 23 грудня 1871 року газові ліхтарі все ж таки запалали в Харкові вперше.

От як зазначала газета «Харківські губернські відомості» в № 189 від 28 грудня 1871 року:

Газовий завод на Мароховецькій набережній

 «За два дні до свят в Харкові вперше запалили газові ліхтарі. Вони горіли дуже яскраво і, згідно з відгуками тих, що бачили газове освітлення в Петербурзі і Москві – краще столичних!»

У 1871 році завод на Мароховецькій набережній був нарешті побудований, у тому числі і газопроводи від нього. Область газового освітлення в Харкові на сході закінчувалася Михайлівською площею, на заході - газовим заводом, Жандармською площею і Александрівською вулицею, на півночі – Сумською вулицею до ветеринарного інституту, Клочківською до Мордвіновської, Німецькою до вулиці Чернишевського, а на півдні – Ковальською вулицею та Нетечінськім бульваром. Решта частини міста освітлювалася керосиновими ліхтарями, яких втім, в 1871 році було всього 128.

Проте, невдовзі виявилось, що потужність газового заводу, не дозволяла значно розширити освітлювану територію міста.

Газовий завод при Харківському Національному Технічному інституті

У 1885 році був заснований Хіміко-технологічний інститут, нині Харківський Національний Технічний інститут (ХНТІ) «ХПІ», як практичний, технічний інститут  з двома відділеннями – механічним і хімічним. При ньому, для навчання студентів хімічного факультету, а також для освітлення території інституту, в 1898 році був побудований Дослідний газовий завод, введення в експлуатацію якого, дало Харкову можливість надалі прокладати газопроводи для розширення освітлювальної мережі і навіть газифікувати житлові будинки.

Коксовий газ

Коксохімічний завод

Таким чином, до  1932 року основним джерелом газопостачання міста Харкова був газовий завод при Харківському Хіміко-технологічному інституті.

Проте поступове зростання  газоспоживання викликало необхідність перегляду функціонування системи газопостачання на світильному газі.

 Для цього було ухвалено рішення перейти на газопостачання міста коксовим газом, що вироблявся Харківським дослідним коксохімічним заводом, будівництво якого, було почато ще в 1930 році. У цьому ж році   був заснований трест «Харгаз».

Через два роки завод був введений в експлуатацію і був єдиним Дослідним підприємством коксохімічної промисловості в СРСР...

В жовтні 1941 року газопостачання міста припинилося, оскільки велика частина газового господарства, у тому числі і його головні споруди (газгольдер, сіркоочисна та компресорна станції), виробничі і підсобні приміщення були повністю зруйновані німецькими окупантами.

Велика частина підземних і зовнішніх газопроводів і споруд на них, вийшли з ладу. Виконавчо-технічна документація на підземні комунікації була повністю знищена або загублена. Частина кваліфікованих кадрів тресту «Харгаз» загинули на фронті або у рядах народного ополчення. Повна відсутність робочих механізмів, автотранспорту, недолік матеріалу і запчастин – все це ускладнювало роботи по відновленню газопостачання в місті Харкові.

В цілому газове господарство Харкова в такому стані  нездатне було продовжувати нормальну експлуатацію і забезпечувати безперебійне газопостачання населення, комунально-побутових і промислових об'єктів.

Лише у жовтні 1943 року, після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників,  трест «Харгаз» відновив свою діяльність.

Природний газ

Буріння газової свердловини на Шебелінському газоконденсатному родовищі

3 травня 1950 року зі свердловини №1, пробуреною бригадою бурового майстра А. Мелешко, ударив найпотужніший газовий фонтан, який сповістив про відкриття Шебелінського газоконденсатного родовища. За своїм розміром дане родовище на той момент було найбільшим в Європі, а по кількості виявленого природного газу, відносилося до унікальних родовищ в світі. Його запас складав 650 млрд. кубометрів на глибині від 2 до 4 км.

18 листопада 1955 р. в тресті «Харгаз» відбулася оперативна нарада, на якій  вирішувалося питання про розробку практичних організаційно-технічних заходів щодо прийому Харковом природного газу Шебелінського газоконденсатного родовища.

Важливе і відповідальне завдання, по переведенню такого промислового гіганта, як Харків, з кокового на природний газ, вимагала від учасників наради грамотної підготовки в даному питанні. Адже здійснення переведення планувалося без зупинки системи газопостачання міста і в таких масштабах воно не мало аналогічного досвіду в інших містах країни.

Будівництво газопроводу Шебелинка-Харків, довжиною 79 км.

Існуючий в  цьому питанні досвід зарубіжних колег із США і Італії, опинився для газовиків неприйнятним, оскільки процес переведення в цих країнах здійснювався впродовж декількох років, з великими матеріальними витратами і повною заміною всієї газової апаратури.

 Проте завдання було виконано - газове господарство міста Харкова було переведено на природний газ всього за один рік, в період з 1956 по 1957 рр. без припинення подачі газу споживачам, без аварій і нещасних випадків, і при незначних матеріальних витратах.

З надходженням природного газу почалася масова газифікація міста. Одночасно переводилися на газове опалювання котельної, газифікувалися  підприємства, комунально-побутові об'єкти, житлові будинки

У 1968 році система газопостачання міста Харкова вже була двоступінчатою, проте для надійнішого і якіснішого обслуговування міста, було ухвалено рішення про переведення міста на триступінчату систему, будівництво якої тривало протягом 12 років і закінчилося в 1980 році.

Сьогодні унікальна Харківська система газопостачання - одна з найбільших систем України і її розвиток не припиняється і понині. Підприємство ПАТ «Харківміськгаз» в своїй роботі використовує нові інноваційні методи для ремонту, реконструкції і прокладки нових газопроводів, підтримуючи надійне, безпечне та безаварійне газопостачання міста.